ВІКНО НА СХІД
Кава, якої я так і не дочекався
Історія про ввічливу відмову, невисловлені очікування та ясність, яка робить гостинність теплішою.
Алааеддін аль-Гарбауї
قَهْوَة · شُكْرًا
Під час одного візиту друг запропонував мені каву. Я сказав «дякую» і зробив жест відмови, приблизно як при словах «ні, дякую». Потім став чекати, що він запропонує ще раз. Та повторної пропозиції не було. Кави теж.
Для нього все було ясно: я відмовився, він поважав мою відповідь. А я чекав іще одного кола люб’язності. У знайомому мені звичаї господар може запропонувати, гість спочатку ввічливо відмовляється, а після повторного запрошення погоджується.
Ми не розходилися в значенні слова «кава». І вимовити «дякую» мені було нескладно. Розійшлися наші очікування: що має бути далі? Можна вивчити правильні фрази, а потім виявити маленькі неписані правила, про які словник не попередив. Скільки разів пропонують частування? Коли відмова остаточна? Як гість показує, що цінує турботу господаря?
Можливо, схожі ситуації знайомі вам і з власного сімейного життя. Один господар любить запропонувати ще раз, інший воліє запитати одного разу й залишити вибір гостеві. Легка наполегливість близького може тішити, а від іншої людини хочеться, щоб вона відразу прийняла відмову.
Тому з історії не випливає правило, ніби відмова в арабському мовленні означає згоду. Люди різні, і відмова може бути цілком серйозною. Добра гостинність потребує уваги до людини перед нами й поваги до її слів.
Якщо хочете кави, можна прямо сказати: «Так, дякую, із задоволенням». Якщо не хочете: «Дякую, зараз не буду». А якщо згодом передумали — просто попросити. Ясність позбавляє господаря й гостя необхідності вгадувати.
Господар може запитати: «Вам кави чи чогось іншого?». Почувши відмову, спокійно залишити можливість повернутися до пропозиції: «Якщо потім захочете, скажіть». Така прямота цілком сумісна з теплом зустрічі, особливо коли люди ще мало знають звички одне одного.
Я запам’ятав ту каву, якої так і не отримав, бо вона виявила моє непомітне для мене очікування. Я сподівався, що друг зрозуміє невисловлене. А він зрозумів те, що я справді сказав. Можливо, бракувало однієї простої фрази з мого боку: «Взагалі-то я був би дуже радий чашечці кави».
За матеріалами книжки автора «حين تدرس الشرق». Розділ 12.